Поради батькам




Як допомогти дітям пройти крізь виклики війни: поради від дитячого психолога

“Зараз ми всі проходимо через випробування. Але насправді в нас просто немає іншого вибору – вистояти, перемогти, відродитися і допомогти нашим дітям пройти через цей досвід. Якщо залишаться рани на душі – це не страшно, рани обов’язково загояться. Але для того, щоб наші діти були щасливими у щасливій країні, потрібна ця битва, у якій в кожного з нас є своє місце”

– говорить Олег Романчук, психолог, психотерапевт, засновник центру “Коло сім’ї”, директор Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії.

Нещодавно за підтримки україно-швейцарських проєктів “Психічне здоров’я для України” та “Діємо для здоров’я” відбулася онлайн-зустріч з дитячим психологом, Олегом Романчуком, де він поділився з батьками порадами про те, як допомогти своїм дітям пройти крізь виклики війни. Нижче ділимося з вами цими порадами й віримо, що вони підртимають вас і ваших діток.

Як пояснити дітям молодшого віку, що зараз відбувається?

В дитячій свідомості є безперервне сприйняття цього світу, хоч у цьому віці вони не можуть повноцінно будувати комунікацію зі своїми батьками та висловлювати свої думки. Тож головне завдання батьків – подорожувати життям разом із дітьми й допомагати їм розуміти реальність, наскільки це можливо в їхньому віці. Але робити це в такий спосіб, аби вони, розуміючи цю реальність, могли далі жити та бути психологічно стійкими, розвиватися й любити.

У кожного віку є своя мова. Мова маленьких дітей дуже проста – це мова історій. Тож можна малювати щось, розповідаючи історії. Наприклад, пояснити дитині, що зараз в Україні війна і спробувати намалювати її разом із ним. Треба розказати їй, що це сумно, і ми не хочемо, щоби так відбувалося, малюючи танки чи інші символи війни.

Тоді навколо танків треба намалювати щось світлими красивими кольорами, розповідаючи, що в України є воїни, які захищають нас. Треба наче оточити ці танки чимось хорошим – пояснити, що є багато добрих людей у світі, щоби зупинити війну та злих людей. З маленькими дітьми навіть така невеличка просто вправа буде доволі ефективною.  

Ще одна гарна методика – терапевтичні історії та казки, які одразу привертають увагу дитини. Є вже готові казки з малюнками. Наприклад, наші колеги з Польщі зробили такі казки для наших дітей українською мовою, які ми скоро плануємо опублікувати на сайті «Коло сім’ї». Якщо ви не маєте такої історії, казку можна створити самостійно. Наприклад, якщо ви мусили втікати від війни, можете метафорично розповідати щось на кшталт:

“Жила собі сім’я пташок у дуже красивому весняному лісі, вони любили там співати, гуляти. Але лихі звірі із сусіднього лісу напали на мирних пташок й почали палити дерева. Їхній прекрасний ліс почав горіти. Тоді мама-пташка мусила взяти своїх пташеняток і полетіти з дому. Їм було тривожно. Вони прилетіли в інший сусідній ліс, де є багато добрих звірів і пташок. Тато пташеняти мужньо залишися у своєму лісі з іншими пташками, щоби боронити його…”.

Також я дуже раджу книгу Гельги Керншток «Цілющі історії для дітей», яку ми теж згодом опублікуємо на нашому сайті. 

Коли лунає сирена, у шестирічної дитини з’являється протест. Що робити?

Ми можемо сказати дитині: “Я розумію, що тобі це не подобається й тебе це дуже обурює. Мене також злять сирени, путін і війна, яка руйнує наше життя”. У такий спосіб ми долучаємося до емоцій дитини. Коли дитина усвідомить, що її розуміють, навіть не погоджуючись із її поведінкою, їй буде легше знайти рішення.

Далі кажіть: “Але є дуже важливе правило – коли лунає сирена, ми маємо бути в укритті”. Дітям легше сприймати щось, коли батьки твердо кажуть їм про це. А далі говоримо: “Краще подумаймо, як провести ефективно цей час”. Замість того, щоби казати дитині: “Не роби те й те”, ми можемо зацікавити й захопити її. А далі дослухайтеся до своєї батьківської мудрості, бо до кожної дитини є свій ключик.

Що робити, якщо ігри між 6-7-річними дітьми стали агресивними?

Діти вчаться регулювати злість і опановувати різні ролі. Під час війни вони експериментують із войовничими ролями. Це нормально, не варто забороняти. Важливо лише, аби діти розуміли, що є межа. Дитині треба пояснити, що ми маємо вміти домовлятися і знаходити компроміс. Також потрібно розповісти: “Ти відповідаєш за те, як користуєшся своєю силою. І є межа, коли ти можеш когось скривдити, поранити, зробити боляче, зруйнувати взаємини”. Якщо цю межу порушують, батьки мають втручатися, й повинні бути дисциплінарні наслідки.

Як допомогти підлітку сприймати інформацію безболісно, якщо майже всі її друзі виїхали за кордон  й надсилають фото зі спокійного красивого життя?

Біль дитини говорить про те, що її це обурює. І це нормально. Якби їй це не боліло, то це означало б, що вона не відчуває серцем, а це не ОК. Я не думаю, що тут завдання батьків у тому, щоби дитині не боліло. Бо тоді вона втратить чутливість. Я не думаю також, що завдання батьків – закрити дітям очі, щоби вони не бачили, що у світі є біль і страждання.

Діти мають навчитися жити у світі, де є біль, страждання, втрати, багато сумних речей. Радше мета – розділити цей біль із дитиною, говорити про те, що їй болить, чому її це обурює. І головне – що вона довідується про себе в цій ситуації.

Дитині боляче, що ті діти не чутливі – замість слів підтримки, вони надсилають фото з моря. Але, з іншого боку, ми можемо пояснити їй: “Можливо, ця подружка думала, що для тебе це буде підтримкою, вона сфотографувала море й надіялася, що воно тебе зігріє, бо тобі там зараз важко”. Дитина має вчитися розуміти, що деколи люди роблять щось нечутливе не з поганих мотивів. І також має вчитися відповідати, наприклад: “Знаєш, мені зараз не хочеться дивитися на це. Я тут, я переживаю, мені боляче”. Треба вчити дитину соціальної та емоційної компетентностей у цій ситуації.

На що звертати увагу, коли треба звернутися до дитячного фахівця з психічного здоров’я?

Зараз більшість дітей переживають стрес, і багато їхніх реакцій не є розладами. Це дуже важливо розуміти. Якщо є тривога, пришвидшене серцебиття чи погані сни – це не означає, що є психічні розлади. Це нормальна реакція на ненормальну подію.

Також тривога не обов’язково є панічною атакою. І багатьом дітям, які стикаються зі стресом, не потрібні фахівці – їм потрібні батьки, які допоможуть врегулювати цей тривожний стан. Батьки є найближчими людьми для дитини, які мають природну функцію термостату – з ними дитина може віднайти рівновагу, коли вона похитнеться.

Насамперед важливо, щоби батьки вміли турбуватися про себе та свою внутрішню рівновагу. Це не означає, що вони мусять постійно бути в стані рівноваги, – а що вони вміють її відновлювати. Тому це працює так: турбота про себе, взаємопідтримка, а потім – допомога дітям.

Звісно, деякі діти мають помітні складнощі. Коли в дитини є поведінкові труднощі, вони багато плачуть чи щось інше, тоді є сенс звернутися до фахівця. Якщо психолог бачить, що це не просто психологічні труднощі адаптації, а в дитини є ознаки посттравматичного стресового розладу, вона пережила психотравмувальні події, була свідком вбивств чи розстрілів – фахівець може порадити звернутися до психіатра, щоби він діагностував стан і спланував допомогу. Але хочу наголосити на тому, що в більшості випадків зараз дітям не потрібні психіатри чи психологи – їм потрібні батьки, які знають, як підтримати свою дитину. 

Як навчити дітей розуміти емоції, які вони відчувають, і контролювати їх?

Це – величезна тема про те, як розвинути емоційну компетентність. Це наче навчатися водити: треба постійно та стабільно тренуватися. Потрібно розуміти, що діти вчаться регулювати емоції, спостерігаючи за тим, як це роблять батьки.

Наприклад, коли я втомлений приходив із роботи й сердився, а з донькою треба було робити уроки, я казав їй: “Я зараз дратуюся, я не хочу на тебе кричати, бо це не твоя провина. Я піду в іншу кімнату, подихаю, заспокоюся й повернуся – тоді ми будемо робити уроки. Зараз мені треба пауза”. Зрештою, коли я часом не помічав, що роздратований, донька казала: “Тату, може, тобі треба вийти й подихати?”.

До того ж діти слухають, як ми говоримо про свої емоції, як називаємо їх, як розуміємо. Тут не можна просто прочитати книжку чи подивитися мультик – це те, чого треба навчатися щодня. І це навчання триває все життя.

Як говорити з дитиною про війну


Зберіть для своєї дитини рюкзак із мінімальним набором речей. 

Він має включати:

  • фото з батьками, із написаними на звороті телефонами родичів, повною адресою, ПІБ дитини та групою крові (додатково можна нашити на одяг дитини бірку з цією інформацією або покласти в кишеню записку) 
  • дві пляшки води 
  • шоколад, печиво, хлібці, сухофрукти
  • потрібні лікарські препарати, лейкопластир, антисептики, захисну маску для обличчя 
  • вологі та сухі серветки невеликий рушник, зубну пасту та щітку, мило 
  • ліхтарик 
  • одну-дві улюблені іграшки дитини (вони забезпечать мінімальний психологічний комфорт) 
  • комплект змінного одягу

Також у дитячий «рюкзак безпеки» можна покласти телефон, якщо дитина вміє ним користуватись, та трохи грошей.  

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописи (Atom)